Вони розбирають частину свого життя: пʼять історій про те, як українці відбудовують зруйноване житло
Журналістка Зоя Нікітюк поговорила з мешканцями Київської та Чернігівської областей, щоб дізнатися, як вони відбудовують своє та чуже житло, та чому на допомогу держави, забудовників і навіть сусідів разраховувати не доводиться.
«Таня, у вашу оселю влучив снаряд. Пожежних неможливо було викликати, бо того дня у місті страшне робилося». Таке повідомлення Тетяна Коваленко з Ірпеня отримала від своєї сусідки шостого березня. Коли Таня повідомила новину батькам, вони разом заплакали. Фундамент будинку закладав ще Танін дідусь, а добудовували батьки. Цього року жінка планувала облаштувати на другому поверсі дві окремі кімнати своїх дочок. «Старша донька плакала щовечора, молодша до останнього сподівалася, що вціліла хоча б її кімната з улюбленими іграшками. Але ми вважаємо, що серце нашого будинку збереглося. Ми просто поміняємо йому одяг», – каже Таня.
Будинок Коваленко став одним із сотень в Ірпені. Досі немає точної цифри, скільки будинків зруйновано до фундаменту. У середині серпня опублікували чергові дані. 3247 житлових будинків пошкоджено. З них 1483 приватні будинки повністю знищено, 39 багатоквартирних будинків аварійно-небезпечні та потребують демонтажу. По всій Україні знищено або пошкоджено 116 тисяч житлових будинків, у яких мешкало близько 3,5 мільйонів осіб.
Варвара Лущик: ремонтує будинки та дитячий садок у Чернігівській області
Варвара Лущик два перші місяці війни допомагала готувати їжу для військових, стареньких та пацієнтів лікарень на кухні київського кафе «Липа». Коли з’явилася можливість виїжджати до деокупованих населених пунктів, команда «Липи» розвезла селами понад тисячу продуктових наборів. Приїхавши до Чернігівської області, волонтери побачили, як багато будинків залишилися без вікон, і подумали, що непогано було б хоча б затягнути їх клейонкою.
Незабаром команда перейшла від вікон до ремонту дахів, хоча будівельний досвід ніхто не мав. Волонтери запрошували до поїздок професіонала, яким їм усе розповідав, показував та допомагав. Команді вдалося відремонтувати десять будинків, привезти будівельні матеріали для більш як вісімдесяти будівель, допомогти розібрати завали десяткам людей. «У такі моменти люди майже завжди плачуть. Тому що розбирають не просто сміття: вони розбирають частину власного життя, те, що накопичували багато років», — розповідає Варвара.
View this post on Instagram
У Количівці Чернігівської області волонтери вирішили відремонтувати школу-дитсадок. Під час бойових дій її приміщення стало укриттям для 250 місцевих жителів. Повністю відновили 570 кв.м. даху, придбали матеріали для внутрішніх приміщень, планують замінити більшу частину вікон. Роботи хочуть завершити до вересня.
«На будівельні матеріали для людей Чернігівщини ми зібрали понад 1 мільйон 750 тисяч гривень. Майже 90 відсотків усіх донатів від звичайних українців. Переказували і сім гривень, і 33 гривні, 33 копійки, і великі суми, — розповідає Варвара. — Багато хто проводить заходи, вечері, на яких збирають кошти саме для нашого проекту, допомагаючи відновлювати житло людям у Чернігівській області. В нас неймовірна підтримка», – завершує волонтер і відчувається, що вона ось-ось розплачеться.
Щоб підтримати команду «Липи», фотограф Стеф Гутовська проїхала велосипедом від Осло до Києва, збираючи донати. Київський офіціант Женя Целік пройшов пішки 550 кілометрів із Києва до Запоріжжя та зібрав понад мільйон гривень, з яких 250 тисяч виділив команді «Липи», а кошти, що залишилися, віддав на потреби ЗСУ. «Навіщо мені це все? Воювати мене поки що не беруть, але я готуюся, волонтерю. Якщо сьогодні не воювати, не волонтерити, то завтра моїх друзів повбивають на руїнах знищеного міста, і тоді не бачити нам свободи ще дуже довго», — упевнений Женя, який відзначив своє 20-річчя на Хортиці, завершуючи благодійний маршрут.
Добровольчий будівельний батальйон: відновлює будинки в Київській, Чернігівській, Сумській та Харківській областях
Навесні, побачивши, як працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій розбирають завали та наскільки їм не вистачає рук, Віктор Андрусів та Ростислав Смірнов вирішили зібрати добровольчий будівельний батальйон. Вони розмістили у соцмережах спеціальну форму, яку за кілька днів заповнила майже тисяча людей. Нині у базі «Добробата» тридцять тисяч охочих розбирати завали, ремонтувати дахи, вікна, двері, зміцнювати стіни. Через складнощі з транспортом та бензином на об’єкти у Київській, Чернігівській, Сумській та Харківській областях встигли виїхати лише три тисячі волонтерів — решта чекає своєї черги.
За п’ять місяців війни волонтери «Добробату» допомогли на двох сотнях локацій. Найтриваліший їхній проект — у селі Ягідне Чернігівської області. Цей населений пункт відомий на всю країну своєю трагічною історією російської окупації. Солдати агресора тримали у підвалі близько чотирьохсот місцевих мешканців, включаючи дітей та немовлят, майже місяць. Люди спали сидячи, а справити потребу їх випускали через день. До визволення села не дожили одинадцять людей.
У Ягідному постраждав майже кожен будинок. «Добробат» відбудовував село разом із Мінрегіоном. «Роботи тут проводилися майже шістдесят днів поспіль і ще продовжуються, — розповідає Юлія Калиновська, яка відповідає у волонтерському русі за комунікації. — Але нам уже вдалося відбудувати частину будинків із запланованих двадцяти одного. Наприклад, мешканці вулиці Дружби вже проживають у своїх будинках». Займаються добробатівці і відновленням соцоб’єктів — наприклад, команда допомагала відбудовувати школи у селах Майданівка та Озера.
«Добробат» не береться за повністю зруйновані будинки. «Головне — допомогти якомога більшій кількості людей, щоб вони зустріли холодний час у теплі. Тому ми краще перекриємо дахи двадцяти сім’ям і всі вони зможуть перезимувати у своєму житлі, ніж витратимо мільйони гривень на повноцінне відновлення одного будинку для однієї родини», — пояснює команда.
Дарія Завада: намагається переконати сусідів відновити девʼятиповерхівку у Бучі
В одному з районів Ірпеня мешканці п’ятиповерхового будинку, в якому сильно пошкоджено дах, переконані: їм зобов’язані зробити дах та поміняти склопакети у під’їзді. Коли один із мешканців вирішив брати ініціативу до своїх рук і звернутися до всіх необхідних інстанцій, сусіди не підтримали його.
Потерпілим не завжди допомагають сусіди та навіть друзі. «Розбирати завали у нашій квартирі приїжджали хлопці з Івано-Франківська. Вони дуже здивувалися, що ми не маємо взаємодопомоги. Мовляв, на Західній, якщо в когось будинок у селі згорів, усі односельці його відбудовують», — розповідає Дарія Завада. Дев’ятиповерхівка старого фонду, в якій жили її мама та брат, першою постраждала від російської агресії у Бучі. Родина лише виплатила десятирічну іпотеку, як квартира повністю згоріла. Дарія разом з мамою Ларисою зверталася з офіційними листами до місцевої ради, обладміністрації, але відповідь була та сама — на відновлення житла грошей немає, йде війна. Міжнародні фонди також поки що виділяють фінансову допомогу лише на відновлення інфраструктури міста.
Дарія каже, що не відчуває підтримки ні від кого: місцевий депутат запропонував «підтримати морально», голова об’єднання власників житла (ОСББ) не відкрила благодійний рахунок для збору пожертв на відновлення квартир потерпілих, а сусіди-чоловіки не поспішають допомагати розгрібати завали: вважають за краще спостерігати за роботою зі свого балкона, прикурюючи сигарету.
Розчистити квартиру мами Дарії Завади у Бучі допомогли волонтери. Але це лише початок. Сім’я звернулася до архітектора, котрий розробив проект посилення конструкцій будинку. У ньому зазначено, що потрібно замінити п’ять плит перекриття та посилити чотирнадцять. Попередня вартість – 15 тисяч доларів. «Ми у цій квартирі не живемо, нас не вб’є, якщо раптом все обвалиться до першого поверху. А ось наші сусіди поки що не дуже розуміють усю небезпеку, тому ніхто не поспішає рятувати будинок від руйнування», — говорить Дарія.
Варвара Лущик із «Липи» каже, що вони намагаються допомагати тим, хто не сидить і не плаче над своїм зруйнованим будинком, а щось робить і сам. А команда «Добробата» розповідає, що за весь час існування проекту допомагати на локації сусіди приходили менше десяти разів.
Тетяня Коваленко: намагається отримати компенсацію за зруйновану квартиру в Ірпені
Тетяна Коваленко з Ірпеня теж надсилала звернення і отримала відповідь: на державному рівні на даний момент відсутній механізм компенсації. Радник мера Андрій Литвинов наприкінці липня в одному з інтерв’ю роз’яснив: «На сьогоднішній день не ухвалено законопроект, який показував би процедуру компенсації. У цей документ уже внесено понад сімсот поправок. Без його прийняття фахівці можуть лише проводити обстеження та оформлювати висновок».
Крім того, немає грошей на відновлення. Наприклад, з обласного бюджету Ірпінь отримав лише гроші на скління пошкоджених квартир у ста сорок одному будинку, всього таких будинків по місту більше дев’ятисот. Представник влади впевнений, що законопроект рано чи пізно приймуть, компенсацію люди отримають, але поки, скоріше за все, потрібно справлятися самотужки. Сума, яка потрібна для відновлення житла та інфраструктурних об’єктів Ірпеня, досягла одного мільярда доларів.
«До місцевого бюджету не закладено навіть таку статтю видатків, як розбір завалів, – розповідає Тетяна. – У нас за такі роботи попросили 45 тисяч гривень. Це суттєва сума, тому ми зареєструвалися у всіх можливих групах та просили волонтерів про допомогу. Але поки що немає вільних рук». Почати розчищати залишки минулого життя родині все ж таки допомогли друзі та куми. Щоправда, за два серпневі дні п’ятнадцять людей змогли розібрати лише третину будинку.
Поки що тим, хто залишився без житла, пропонують заселитись у модульні будиночки. Але Тетяна Коваленко відмовилася через собаку, якого не може залишити далеко від себе. А Дарія Завада не писала ні відмову, ні угоду, бо «тоді мамі та братові начебто є де жити і владі не треба поспішати вирішувати питання з їхньою квартирою. Принаймні нам так сказали люди». Більшість постраждалих найчастіше живуть у рідних та друзів. Мовляв, а куди подітися?
Родина Чернишових: самостійно відбудовують будинок в Ірпені
Багато хто з постраждалих розуміє, що нині потрібно розраховувати тільки на власні сили. Яскравий приклад — родина Чернишових із Ірпеня. Житло постраждало у кожного: у старшої дочки Каті повністю згоріла квартира у новобудові, з усього майна залишився лише розплавлений холодильник. У молодшої Кіри вигоріла кімната, вся техніка, квартира в кіптяві, жити в ній неможливо. У батьківській хаті згорів дах, одна з кімнат та коридор, сходи, прострілені вікна. А в хаті дідуся вилетіли всі вікна, двері, пошкоджений дах, у стіні метрова діра.
«На сімейній раді ми прийняли рішення, що насамперед потрібно відновлювати будинок, у якому виросли дочки – я будував його своїми руками, – розповідає голова родини Олександр Чернишов. — У багатоквартирних будинках дочок багато власників та дискусій, а тут ми самі собі господарі». Олександр працює над цим з ранку до вечора, починаючи з весни. Друзі, колеги, сусіди та волонтери допомагають йому з будівельними роботами, знаходять інвентар. У становище намагаються увійти і деякі майстри, менеджери будівельних магазинів: роблячи знижки, підбираючи найвигідніші варіанти. Спільними зусиллями вже вдалося накрити дах, замінити двері на горищі, зробити два із чотирьох прольотів сходів.
Чернишови вже витратили на реконструкцію житла 350 тисяч гривень. Доньки виїхали з маленькими дітьми за кордон, влаштувалися на роботу і зароблені гроші відправляють на відновлення будинку. Фінансово допомогли небайдужі люди: як невеликими сумами від ста гривень, так і великими — один жертводавець надіслав десять тисяч гривень.
Дивитись відео про квартиру, де мешкає старша дочка Чернишова
Олександр Євгенович розповів, що на відновлення даху та пошкодженої каналізації у будинку Кіри за попередніми підрахунками потрібно зібрати по 150 тисяч гривень із кожної квартири. Складніше із квартирою Каті. Одна з мешканок цього будинку за умов анонімності сказала, що не дуже вірить у доцільність відновлення. «Думаю, компенсація від держави – це максимум заміна вікон. А на все інше потрібно збирати самостійно, суми шалені. Ще й ремонт капітальний згодом робити. Виходить, ти двічі купуєш ту саму квартиру… Це таке собі задоволення…», — зазначає жінка.
Чи має у відновленні брати участь забудовник? У Олександра Чернишова своє бачення цієї проблеми: «Я не розумію, чому до забудовника претензії щодо відновлення. Він продав житло, заробив гроші, вклав їх у інший об’єкт. Єдине, що можна взяти у забудовника, — це проект того ж даху, щоб не замовляти його наново».
«Пил» спробувала зв’язатися з головою ОСББ сильно пошкодженого будинку Каті, щоб дізнатися про перспективи, допомогу місцевої влади та забудовника. В ОСББ на повідомлення не відповіли. Письмове звернення до забудовника будинків, де знаходяться квартири двох дочок Олександра Євгенійовича, теж залишилося без відповіді. Представник ірпінської компанії Strakhovskyi Group, будинки якої також постраждали від дій агресора, обіцяв прокоментувати, чи повинен забудовник брати участь у відновленні зруйнованого житла. На момент виходу матеріалу «Пыль» не дочекалася відповіді.
«Знаєте, я б із задоволенням лежав на дивані, і щоби по пузі онуки повзали. Але поки що змушений готувати будинок до холодів. Чи зможемо ми у ньому перезимувати? Не знаю, ще багато роботи. Потрібно триматися, вірити у краще, бо життя продовжується», — з усмішкою завершує Олександр Чернишов.
Текст: Зоя Нікітюк